Другий том «Історії сексуальності» знаменує фундаментальне зрушення у творчості Мішеля Фуко. Вийшовши друком через вісім років після першого тому, «Використання задоволень» (1984) відкриває нову галузь досліджень — вивчення практик, з яких люди формують себе як моральних суб'єктів власних дій. Фуко аналізує, як греки IV століття до зв. е. проблематизували задоволення, пов'язані зі статевими відносинами, — в Дієтетиці, в Еротиці, в Економіці, у Філософії (у платонівській традиції) — не за допомогою заборон, але за допомогою принципів певної естетики існування, де досвід aphrodisia (на відміну від християнського досвіду «плоти» і від сучасної сексуальності) стає частиною власної суб'єктивності. Спираючись на тексти грецьких лікарів, філософів, педагогів і моралістів, Фуко показує, що в класичній Античності використання задоволень було підпорядковане не стільки примусовим правилам, що претендують на відповідність якійсь універсальній людській природі, скільки принципу «самоволодіння», чи владі над собою, і задачі. Цей аналіз Фуко вбудовує у загальну генеалогію форм суб'єктивності у європейській традиції на основі розуміння етики як «продуманої практики свободи».