Курс 1974/75 навчального року «Ненормальні» збігається з одним із піків дослідницької активності Фуко та відображає поворот основного напряму його наукових інтересів від археології дискурсивних формацій до генеалогії диспозитивів знання та влади. Використовуючи як основний матеріал судово-психіатричні експертизи XIX століття та тексти, пов'язані з практикою пореформеної католицької сповіді, філософ говорить про формування нової — нормалізуючої — влади. Уявлення про нормальний і ненормальний індивід поміщається їм у центр історії нормалізує знання, яке виникає в ранній психіатрії і породжує поняття сексуальності. Фуко досліджує формування цього поняття в рамках медикалізації дитинства та аналізує процедуру визнання в католицькому душпастирстві, прокладаючи тим самим шлях до своєї останньої книги — «Освідчення плоті». Курс дозволяє простежити рух думки Фуко на перехресті кількох історичних та філософських шляхів і водночас є взірцем проникливої ​​та дотепної наукової прози.