"Турбота про себе" стала останньою прижиттєвою публікацією Мішеля Фуко і в певному сенсі його філософським заповітом. Предмет дослідження — генеалогія «людини бажання» або морального суб'єкта, який зіткнувся на певному етапі свого розвитку із проблемою статевої поведінки. Аналізуючи ряд грецьких і латинських джерел перших двох століть нашої ери (твори Артемідора, Галена, Псевдо-Лукіана та ін.), Фуко приходить до висновку, що можна мислити мораль незалежно від іудео-християнської концепції гріха, в якій бажання виявляється завідомо. Античні медики та моралісти створили інший варіант етики, по суті індивідуальний і пов'язуючий чесноту зі «стилем існування», «мистецтвом жити» або «культурою себе», ядро ​​якої становлять не заборони, а позитивні цінності. Ще одним важливим мотивом третього тому «Історії сексуальності» є нарис зв'язку між цією античною етичною традицією і християнською мораллю, що увібрала в себе і радикально переосмислила деякі її елементи.