Ідея проекту «Історії сексуальності» виникла у Мішеля Фуко (1926–1984) на початку 1970-х років як продовження досліджень в галузі історії медицини, якій були присвячені його лекційні курси тих років у Колеж де Франс, і як розвиток археології дискурсивних формацій у напрямку опису диспозитивів знань. Відразу задуманий як багатотомний цикл, цей проект згодом зазнав корінних змін: його фокус змістився з формування сучасного поняття сексуальності на генеалогію суб'єктивності, що сягає корінням в античну і християнську думку.

Перший том "Історії сексуальності" - "Воля до знання" (1976) - являє собою методологічне введення у вихідну проблематику циклу. Його риторичний вузол становлять дві нитки: критика «репресивної гіпотези», що розуміє сексуальність як об'єкт придушення і замовчування, і протиставлення цій гіпотезі єдиної лінії формування диспозитиву сексуальності, націленого на взаємне примноження знання і влади: від християнських сповідальних практик через медикалізацію «відхилень» та «ізвра» сексі».