Есе «Оповідач. Роздуми про творчість Миколи Лєскова» (1936) є підсумковим викладом тієї концепції епосу, яку Вальтер Беньямін розробляв з кінця 1920-х років. За ним йдуть есе, нотатки та рецензії, написані у 1929–1933 роках; у них можна побачити різні підступи до цієї концепції. Завершують книгу добірка чорнових нарисів до теорії оповідання, що належать до періоду з 1928 по 1935 рік, та післямова перекладача «Оповідання як форма історії».