Німецько-єврейський філософ Вальтер Беньямін, піонер культурологічного дослідження пам'яті та філософії місця, одним із перших припустив, що міське життя посилює почуття ізоляції та атомізації. У різні роки їм були написані Denkbilder («мислеобрази»), короткі тексти, що зафіксували урбаністичні пейзажі, в яких місто постає як головоломка або міфічний лабіринт: імпресіоністичне есе про Неаполь (1925), портрет радянської столиці (1926–1927) (1932). Але центральне місце в констеляції міст Беньяміна відведено Берліну, в якому він виріс, і Парижу, який ненадовго приховав його від єврейських погромів.