Три автобіографічні нариси (1921, 1922, 1936), написані Вірджинією Вулф (1882–1941) для засідань Мемуарного клубу — домашніх вечерь у колі близьких друзів, на якому кожен з учасників «Старого Блумсбері» почергово відвертий. замальовки сімейного та суспільного життя едвардіанської епохи та інтроспекції міжвоєнного часу англійської письменниці. Спочатку не розраховані на публікацію, вони побачили світ тільки в 1976 році, ставши в один ряд з її знаменитими романами та есе. Вулф тонко змішує особисте і громадське, пристойне і відверте, глибинне і поверхове, бажане і дійсне, болісне і життєствердне, обіцяючи «воскресити в пам'яті ряд своїх спогадів, а заразом пробудити і деякі ваші».