У таборі Варлам Шаламов був низведен до рівня людського матеріалу, яким розпоряджалися інші і знищення якого заздалегідь бралося до уваги. Той, хто вижив як у житті, так і в творчості, чинив опір тому, щоб хтось зазіхав на його «Я». Вільно розпоряджатися своїм життям і зберігати за собою повне право тлумачення своєї долі в слові було для нього таким же скарбом, як і справжність почуття, з якого народжувалося кожне написане слово. Його вірші та проза ґрунтувалися на тому, що він сам бачив та дізнався. Говорячи про свою творчість, він якось сказав: «Я – літописець власної душі. Не більше». У всіх своїх текстах він найтіснішим чином поєднував своє життя з новою російською історією. Його стратегія спогаду потребує історичного знання. Вона розрахована на читача, який готовий знову і знову ставити під сумнів власні думки та дії.