Видатний представник золотого віку арабської цивілізації Абу-ль-Валід Мухаммад ібн Ахмад Ібн Рушд (1126-1198), більш відомий під латинізованим ім'ям Аверроес, відкрив Заходу пізньоантичну рецепцію ідей Арістотеля, виступивши автором коментарів. Посередник між античною та християнською філософією, Аверроес одночасно був жупелом для схоластів: його інтерпретація аристотелівської концепції окремого розуму видалася надто сміливою Альберту Великому, Томі Аквінському та їхнім послідовникам. Французький філософ Жан-Батіст Брене (нар. 1972) намагається розібратися в причинах жаху, навіяного Аверроес його західним читачам. Аверроес постає одним із перших критиків християнської метафізики, який підточував її підвалини за багато століть до того, як вона потрапила під вогонь ніцшеанства та психоаналізу. Спираючись на Фрейда, Брене вбачає в аверроїзмі витіснену прабатьківщину західної думки, «внутрішній закордон», що повертається до неї в жахливому вигляді, або дзеркало, що показує їй власний виворот.