До книги Марії Степанової увійшли тексти останніх десяти років, здебільшого присвячені літературі. Та вони й самі — література, адже різниця між есе та прозою у Степанової важко вловима. Це книга про досвід читання і письма, що міняє нас, крім нашої волі, і винаходить мову під час розмови і з живими і з мертвими. Одночасно відбувається трансформація самого способу говорити про літературу і сьогоднішній день. Чи пише Марія Степанова про сучасників (Геннадій Айги, Григорій Дашевський) чи про попередників (Ал. Блок, О. Мандельштам, Надія Мандельштам, Володимир Висоцький) — це завжди їх прочитання тут і зараз, за ​​нинішніх обставин, і тому воно зачіпає кожного, хто зачіпає кожного, хто зачіпає.

В оформленні обкладинки використано фрагмент картини невідомого художника «Мудрець Вальмікі бачить, як мисливець вбиває пару журавлів». XVIII ст. Національний музей Індії