У свої двадцять років Мора О'Халлоран бере участь в університетських демонстраціях, намовляє офіціанток заснувати профспілку і як волонтерка працює з дітьми з аутизмом. Мора бере приклад із католицької святої Матері Терези, але вдома медитує у позі лотоса, дивуючи рідних, — в Ірландії 1970-х років буддійські практики ще не популярні. У двадцять чотири вона вирушає до Японії без особливих планів і три роки проводить у буддійському монастирі.
У книзі зібрані щоденники та листи Мори О'Халлоран за ці три роки: від початку подорожі до Японії до закінчення учнівства в монастирі Тоседзі. Вона стала першою західною жінкою, яка була удостоєна передачі дхарми, і отримала право викладати вчення дзен. Однак на шляху з Токіо до Дубліна Мора загинула в автомобільній аварії — їй було двадцять сім років. На згадку про «велику просвітлену» у храмі Каннондзі встановлено статую Мори в образі бодхісаттви співчуття.
За всієї серйозності духовних шукань інтонація О'Халлоран далека від благочестивої відстороненості: у листах вона жартує з чванства гавайських кришнаїтів, критикує гендерну нерівність і накидає план дисертації. Її щоденники свідчать про чернече життя, присвячене праці та пізнанню: «порожнеча» та інші поняття філософії дзен навряд чи піддаються словесному виразу, але варіння рису і спільна трапеза з кожним днем ​​стають медитацією.