«Російська казка» — завершальна робота Володимира Яковича Проппа про казку, яка стала фіналом наукових досліджень всього його життя. У цій книзі автор продовжує свої роздуми про структуру казок та їхнє походження. На глибоке переконання Проппа, вивчення цього жанру фольклору та літератури має вестись у рамках широкого порівняльно-історичного аналізу. Зіставляючи російські казки зі своїми іноземними еквівалентами, виділяючи у яких стабільні і змінні елементи, він констатує неминуче єдність композиції казки при нескінченному різноманітті її сюжетів. Аналізуючи вчинки персонажів, які здаються сучасному читачеві незрозумілими і навіть алогічними, вчений приходить до висновку, що багато в них можна пояснити спадщиною первісних тотемічних уявлень. Таким чином Пропп порушує питання загальноказкової ірраціональної поетики, що виводить його дослідження в один ряд із працями Е. Тайлора, Дж. Фрезера та Л. Леві-Брюля. «Казка сповнена найбільшої напруги. Вона аж ніяк не статична, вона ніколи не описує і не характеризує, вона прагне дії, — розповідав Проп своїм учням. — Дія її відбувається поза часом і простором»