Євген Шварц писав казки, які були набагато реалістичніші за радянські романи. У «Тіні» і особливо в «Драконі» він пророчо розкрив природу рабства, що пізніше буде названо «банальністю зла», — повсякденну звичку жити поруч із тираном. В епоху розривів і втрат він повертав людям втраченість, дружбу, любов, надію і говорив про них так, що легше дихало. У своїх п'єсах Шварц сміявся над на смерть переляканими сучасниками і водночас шкодував їх, оплакуючи їхні душі.

Ким він був насправді? Насмішником чи мудрецем під маскою блазня, який, перевертаючи повсякденні слова та смисли, бачив світ найясніше. Шварц належить до тих небагатьох художників, хто зумів пронести через морок свого часу внутрішнє світло і подарувати людям надію на зцілення.