Іван Аксьонов (1884-1935) - одна з яскравих постатей російського авангарду. Тонкий критик, ерудит, перекладач, він автор першої у світі монографії про Пікассо (1917), ряд досліджень про театр епохи Шекспіра, соратник Мейєрхольда, вчитель Ейзенштейна (і його перший біограф). Водночас Аксьонов був і драматургом, і прозаїком, і поетом: його вірш вражає своєю оригінальністю, хоча сучасники приділяли йому мало уваги; при цьому він близько двох років очолював Спілку поетів. Після книжки віршів «Неповажні підстави» (1916), що вийшла під маркою футуристичної «Центрифуги», йому вдалося видати лише кілька окремих віршів. Рукопис другої книги віршів «Ейфелея» (1916–1918), що містить 30 од Ейфелевої вежі, майже сто років залишалася в архівах. Проект третьої книги віршів «Оди та танці» (початок 1920-х) не було здійснено. Справжня публікація – перше наукове видання поезії Аксьонова. Усі тексти супроводжуються докладним коментарем. При цьому ціла низка текстів і документів вперше вводяться в обіг, а рідкісне видання «Оди Виборзькому району» (1920), оформлене художником Георгієм Єчеїстовим і збережене в сімейному архіві, відтворюється факсимільно. Візуальний ряд налічує 100 рідкісних ілюстрацій, у т. ч. із колекції Костакі (Музей сучасного мистецтва у Салоніках) та приватних архівів.