Був такий історичний момент, коли багато хто вважав Єрьоменка найкращим поетом Росії, а деякі - чи не єдиним. Для тих, хто встиг його полюбити тоді, цей момент не лише віддаляється, а й триває. І ось - до читача доходить нова книга поета, ось уже десять років не пише нових віршів.
Було б культурним божевіллям рецензувати зараз вірші Олександра Єрьоменка. Можна оцінити книговидавничу акцію - що ж вона дивовижна. Такий книжки був за життя гідний Пушкін, замовити її міг (якби щось написав) Березовський. Втім, суму творчих зусиль, вкладених у кожну (!) сторінку книги її творцями, насамперед художником Олександром Шабуровим, навряд чи може бути переведено у грошовий еквівалент.
OPUS MAGNUM висловлює ставлення його авторів до автора. Якщо хтось не зрозумів - кохання. Все несподівано та радісно у сюжеті цієї книги: і переходи від біографії до історії, і прикмети багатьох швидкоплинних епох, і взаємини тексту та візуального ряду.
Книга приміряє живому поетові класичний фрак - як би дуріли, та не жме і не висить. І - чи ми спантеличені, чи укладачі порилися в засіках - начебто і не всі вірші на слуху. Важливо й те, що всі автори книги: Шабуров, Куріцин, Липовецький, Касимов, як і сам Єрьоменко, вийшли (в різних напрямках) з одного Свердловська.