Книга класика французької та американської традицій історії мистецтва Анрі Фосійона (1881–1943) «Життя форм» (1934) є квінтесенцією його теорії форми. Художня форма представляється Фосійону не знайомий і не ідеєю, а живим метаморфозом у просторі, матерії, свідомості та часі, і становить «смисли, що виходять від неї самої». Продовжуючи ідеї німецьких формалістів (Вельфлін, Гільдебранд) та надихаючись бергсонівським віталізмом, автор розглядає життя художніх форм у потрійному циклі: експерименти (проби), «класичний» баланс (якому іноді на зміну приходить рафінованість) та «бароковий» розпад. Це формальне життя, на думку Фосійона, «породжує нові умови для історичного, соціального та морального життя» людини. Такий підхід дозволяє також позбавити поняття стилю, матеріалів та технік у мистецтві від властивої їм часто інертності та побачити їх активний, творчий чи руйнівний потенціал.