Ім'я іспанського письменника Альфонсо Матео-Сагасти поки незнайоме вітчизняному читачеві. Його роман «Викрадачі чорнила» належить до рідкісної породи книг, які не просто розповідають історію, але проникають у саму тканину літературного процесу. Перед вами текст, що перетворює літопис словесності з низки імен та дат у простір ризику та кровопролиття.

Дія розгортається Іспанії XVII століття, коли Сервантес вже написав перший том «Дон Кіхота», але ще написав другий. Саме ці дві події окреслюють прірву, в яку провалюються герої.
«Викрадачі чорнила» — книжкова утопія, література тут є найважливішою сферою людської діяльності: видавництво зростається з гральним будинком; поетичні академії засідають у шинках; зубний біль заглушають віршами. Тут усі — від найвищих аристократів до п'яниць та бандитів — сперечаються про словесність. Останні роблять це з тією ж пристрастю, з якою готові вбити, а іноді — з тих самих причин. Дивно: в абсолютно жебраку Іспанії література стає конкурентним середовищем, повним фальшивок. І ось з'являється другий том «Дон Кіхота», написаний не Сервантесом. Підробка! Втім, чи може вигадка бути контрафактною?
Хто його написав? Хто насмілився? Кому таке під силу? Ось ключова загадка, довкола якої розгортається цей, по суті, детектив. Але найпримітніше, що коло підозрюваних — весь світ іспанської словесності її золотого віку.