Книга робіт найбільшого теоретика та практика театру Вл.І. Немировича-Данченка включає його статті, які вибудовують завершену режисерську концепцію. Для теорії та практики театру надзвичайно важливі: розроблене Немировичем-Данченком вчення про синтез "трьох сприйняттів" (соціального, психологічного та театрального), в слитності яких він бачив непорушну умову справжньої творчості, про "другий план сценічного життя актора" і про "зерно" образа (близьке вчення) "мужню простоту" і про "фізичне самопочуття" і т. д., що дозволяють вибудувати чітке художнє цілепокладання, впевненість психологічної розробки образів, точність форми. Немировичу-Данченку було властиве безпомилкове розуміння стилю автора, блискуче вміння працювати з актором.
Особливий інтерес викликає робота Немировича з музичними театральними формами у створеному ним 1919 року Музичному МХАТі, що мало багато в чому експериментальний характер. Немирович-Данченко добивався гармонії всіх елементів сценічного твору, внутрішньої єдності всього видимого та чутного, зумовленого музикою. Він рішуче руйнував оперні штампи, виховував актора, що рівною мірою володіє драматичною і вокальною майстерністю ("співаючого актора"). У своїх постановках він розробляв різні форми музичного спектаклю, по-новому і сміливо вирішуючи найважливіші важливі питання оперного мистецтва (напр., різноманітне розуміння хору). Режисер оновлював часом драматургічну основу опер, повертаючи їй драматичний театральний початок. Основне завдання театру Немирович-Данченко вбачав у створенні сучасної опери.