У книзі Томаса Махо Метафори смерті. Про логіку трансцендентного досвіду» (1987) одне з вічних питань про «останні речі» людського життя — питання вмирання та смерті — поміщене в густу мережу метафоричних розуміння ситуації небуття. Філософський, соціальний, медичний, конфесійний, етнографічний, езотеричний дискурси, що переплітаються, то вступають один з одним у непереборні протиріччя, окреслюють широке поле роздумів про факт, сенс або нісенітницю смерті, про саму можливість говорити про незбагненне.