У книзі відомого німецького дослідника історичної пам'яті Алейди Ассман здійснено вражаючу спробу узагальнення теоретичних дебатів про те, як формуються соціальні уявлення про минуле. Що стоїть за людською здатністю пам'ятати і віддавати забуттю? Завдяки чому індивідуальна пам'ять є не лише безпосереднім свідченням про минуле, але й симптомом, що відображає культурний контекст самого того, хто згадує?

Матеріалом, який дозволяє окреслити постійно змінювані траєкторії цих теоретичних дебатів, є трагічна історія XX століття.