"Я завжди хотів писати. Підспудно. Особливо не сподіваючись, що з цього вийде щось путнє. Але стало виходити. Спочатку графоманські статті. Потім краще. З'явився власний стиль. Я завжди любив цей стан "приходу", коли ніби сидиш за ткацьким верстатом і формуєш зі своїх думок цікаві.

Непомітно для себе став колумністом глянсових журналів, блогером порталу маркетингового співтовариства. Це був жирний та безтурботний час з 2008 по 2018 рік. Засліплені консьюмеризмом та пороками, ми не помічали, що насправді відбувається у нашій країні. Було дуже зручно жити в центрі Мінська, тусити на Жовтневій і не звертати уваги на те, що відбувається в катівнях КДБ всього за кілька сотень метрів від тебе.

Хвала небесам, ми прозріли! Тепер я в безпеці. І коли мене запитують, навіщо я зважився на написання щоденника чи чи не мазохіст я, якщо готовий знову занурюватися в ці переживання, у мене лише одна відповідь: ми маємо засвідчити всі злочини після виборів 2020 року. Якби до 2020-го це робилося вчасно, то, цілком імовірно, вдалося б уникнути такого рівня насильства, покалічених доль і гірких сліз.” (Олександр Демидович)