У невеликому есе «Людина і техніка» (1931) Освальд Шпенглер, продовжуючи розпочаті ним у трактаті «Захід Європи» міркування про циклічність світової історії та занепад великих цивілізацій, вперше ставить питання про сутність техніки. Розглядаючи різні етапи розвитку людського суспільства, він відходить від поширеного інструментального розуміння техніки, маючи на увазі під нею будь-яку цілеспрямовану діяльність, тактику життя, пов'язану з боротьбою — ніцшеанською волею до влади. Так, західноєвропейська та північноамериканська «фаустівська» культура підкорила собі природу та інші країни за допомогою машинної техніки, створивши умови для неминучого екологічного колапсу. На думку Шпенглера, народи Заходу самі стали жертвою своїх технологій: «Володар світу став рабом машини».