У центрі справжньої збірки — полеміка Акутагави Рюноске та Танідзакі Дзюн'їтіро, що розгорнулася у 1920-х роках на сторінках журналу «Кайдзо». Письменники вели живу і напружену суперечку про природу сюжету, поетичний дух і межі реалізму. Для них література стала способом осмислити розрив між Сходом і Заходом, традицією та модерном: книга показує, як японська культура вступила в нову епоху не через наслідування, а через внутрішню суперечку про форму, мораль та чуттєвість письма. Дискусія Акутагави та Танідзакі не дає відповіді на запитання, «якою має бути література». Вона фіксує рідкісний момент, коли культура в особі літератури ще здатна зупинитися і запитати, на якій підставі взагалі вимагає до себе довіри. Завершується робота поряд ліричних статей Танідзакі, написаних як реакція на самогубство Акутагави та дозволяють глибше зрозуміти відносини між письменниками.