Три класичних есе («Коротка історія фотографії», «Париж – столиця дев'ятнадцятого століття», «Твір мистецтва в епоху його технічної відтворюваності») об'єднані темою змін, що відбуваються в мистецтві, коли воно з унікального стає масовим і тиражованим. Вальтер Беньямін (1892–1940) пропонує подивитися на цей процес не з консервативних позицій, а, навпаки, побачити в його витоках нові форми соціального буття мистецтва, нову антропологію «масового глядача» та нову комунікативну функцію мистецтва в просторі буржуазного світу.