Колекція есе Сьюзен Зонтаґ "Про фотографію" вперше побачила світ у вигляді серії нарисів, опублікованих у New York Review of Books між 1973 і 1977 роками. У книзі, що зробила її відомою, Зонтаґ доходить висновку, що широке поширення фотографії призводить до встановлення між людиною і світом відносин "хронічного вуайєризму". У результаті цього все, що відбувається, починає розташовуватися на одному рівні і набуває однакового значення.

Головний парадокс фотографії полягає, за словами Зонтаґ, у тому, що людина, яка знімає, не може втрутитися в те, що відбувається. І навпаки – якщо вона бере участь у події, то вже не в змозі зафіксувати її у вигляді фото.