Звідки беруться авангардні дух та спрямованість, як їх утримати та зберегти? Чим досягається і підтримується постійна відкритість змін? Як дається, чим здобувається творча і просто свобода? У пошуках відповідей на ці запитання все частіше звертаються до тіла, його рухів, внутрішнього чи м'язового почуття. Починаючи з Аристотеля прийнято вважати, що в людини лише п'ять почуттів — зір, слух, нюх, смак і дотик. Однак багато хто намагався і намагається розсунути межі людських можливостей, знайти нове, «шосте» почуття, яке допомогло б сприйняти ще незвідане. Протягом історії пропонувалося кілька кандидатів на шосте почуття: у XVII столітті він мав «сексуальний апетит», потім — «інтуїцію», «екстрасенсорні здібності» і, нарешті, «м'язове почуття». Останнє — відчуття власних рухів називають також «пропріоцепцією» та «кінестезією». За своєю важливістю шосте почуття може вважатися першим — адже від нього залежить наша здатність розрізняти Я і не-Я, наше відчуття власної активності чи суб'єктності, почуття прямого контакту зі світом та близькості з іншою людиною. Художники авангарду стали одними з перших, хто оцінив значення шостого почуття – потенціал руху, фізичної дії як джерела сенсу та експресії. Заперечуючи той факт, що знання-уміння ієрархічно підпорядковане теоретичному знанню, художники авангарду започаткували «руховий поворот» у гуманітарному знанні.