В мистецтві останніх десятиліть інсталяція набула значення провідної художньої форми. Однак, як зазначає Клер Бішоп, «широкий спектр відмінностей у зовнішньому вигляді, змісті та масштабі творів, що створюються сьогодні під цією назвою, а також свобода у використанні цього терміна роблять його майже позбавленим будь-якого визначеного значення».

Завдання цієї книги — впорядкувати цей, здавалося б, неосяжний у своїй різнорідності матеріал. Спираючись на аналіз конкретних робіт, автор показує, що, оскільки сприйняття такого мистецтва вимагає фізичної присутності публіки всередині твору, його можна класифікувати за типом досвіду, який воно пропонує глядачеві.

Бішоп простежує витоки інсталяції в художньому авангарді 1920-х років, приділяє пильну увагу неоавангарду 1960–1970-х років і розглядає художню практику кінця XX — початку XXI століття, прояснюючи при цьому концептуальні основи мистецтва інсталяції.