В автобіографічній прозі Михайла Айзенберга звичні завдання цього жанру — повість про походження і становлення автора, портрет середовища та епохи, знаходження приватної формули великої історії — виявляють явний другий, метафізичний план.

Так, розповідь про власне життя, її події та героїв перетворюється на історію пошуків точки опори і способів протидії соціальному злу, екзистенційному відчаю, необоротному ходу часу та всюдисущому небуттю.