Восени 1968 року тринадцять студентів і три викладачі Єльського університету вирушили в експедицію до Лас-Вегаса — світової столиці вульгарності та поганого смаку, кошмару архітектора того часу. Це був час строгих і лаконічних архітектурних форм, соціальних амбіцій і високої місії архітектурної професії.

Підсумки скромного студентського дослідження були підведені в роботі «Уроки Лас-Вегаса». Ця книга — нове видання класичної праці, що стала головним маніфестом постмодернізму. «Уроки Лас-Вегаса» реабілітували потворну і заурядну архітектуру та назавжди змінили уявлення про красу і функціональність міського простору.