Для повсякденності пізнього СРСР важко уявити більш екзотичне явище, ніж рух хіпі. Тим не менш, наприкінці хрущовської відлиги з'явилася велика група людей, які розуміли свободу, любов і рівність зовсім не так, як офіційні ідеологи.

Мемуари Віталія Зюзіна, художника та учасника вуличних виставок, починаються з 1983 року і послідовно розповідають про занурення в це середовище. Автор описує зустрічі з знаковими радянськими хіпі, відвідування їхніх літніх таборів у Прибалтиці та на Кавказі, конфлікти з міліцією, знайомства з джазовими виконавцями.

Це достовірне свідчення, що спростовує багато стереотипних уявлень, дає читачеві шанс поглянути зсередини на спільноту, яка зуміла створити свій паралельний світ всередині радянської дійсності.