Творчість лауреата Нобелівської премії Чеслава Мілоша (1911–2004) автобіографічна. Тому його вірші, романи, листи, інтерв’ю та есе автор розглядає не лише як літературу, але й як свідчення. Грудзінська-Гросс шукає в них описи подій, які сформували ідеї та почуття, що стосуються насильства й страждання, а також роздуми та висновки, отримані Мілошем з цього досвіду.

Оскільки нинішнє публічне життя проходить у тіні Другої світової війни, автор намагається знайти приклади того, як думати про насильство, присутнє в нашій повсякденності, та про загрози, які воно породжує.

«Мілош був поетом, який вмів передати жорстокість війни, не замінюючи її втішними кліше. Його оцінка воєнних подій і дій відрізнялася від тієї, яку сьогодні представляє офіційна польська політика щодо історії. Це розходження є однією з причин виникнення цієї книги».