Переступивши «за» фізику, поважна метафізична традиція філософії продовжила харчуватися від своєї природної основи, регулярно звертаючись до рослинних метафор та алегорій, але залишаючи їх на периферії своєї уваги і тим самим «знецінюючи, інструменталізуючи і роблячи банальним» саме життя. Майкл Мардер вирішується на деконструкцію цієї майже несвідомої звички філософів від Античності до сучасності, виявляючи приховану в тіні магістральної думки рослинну філософію, яка буквально проростає в працях дванадцяти знаменитих філософів від Платона до Люс Іригарей. Пальма Маймоніда, виноград Гегеля, соняшники Дерріда та інші «рослини філософів» показують себе не просто «засушеною в книгах» гербарієм, сентиментальним доповненням, але важливим аспектом навіть тих філософських систем, чий шлях до інтелектуальних та духовних висів лежав через екоцид.