Майбутнє настало і минуло, ядерна війна майже забута, вижили не всі, а той, хто вижив, уже ніколи не буде тим самим. Мирний договір не привів до миру: насильство стало нормою та потребою, толерантність до нього заразніша, ніж болівійський вірус. У заключній частині трилогії про доктора Гаріна Володимир Сорокін малює наступну, ще далеку від нас стадію постапокаліптичного розпаду. Але її реальність парадоксально здається куди більш відомою. Щоправда, головного героя ми дізнаємося не відразу, зате він, як і належить лікареві, залишається прикладом гідності та людяності.

Потяг, постійний образ, що з'єднує російську, радянську і пострадянську літератури, йде зі Сходу захід. Його паливо — люди, не в метафоричному, а в буквальному значенні, і їм нікуди більше тікати. Але чудовий лікар і його незвичайні спадкоємці дають надію на те, що збожеволілий світ має не тільки кінець, але й щасливіше продовження.