Характерною рисою білоруського театру першої половини 2020-х років стало масштабне викреслення діячів (а іноді й цілих театрів) з історії вітчизняного мистецтва. Повсюдне викреслення торкнулося й театрознавства. Дехто просто перестав публікуватися, дехто був змушений виїхати за кордон. Ті, хто зміг продовжити свою діяльність у Білорусі, почали писати обережніше. Керівництво ЗМІ, розташованих усередині країни, намагається уникати імен тих, хто потрапив до так званих чорних списків. Широка громадськість більше не має доступу до статей, історичних текстів, інтерв'ю та рецензій, опублікованих на старих веб-сайтах державних газет «Література і мистецтво» та «Культура», а також журналу «Мистецтво». Театральні тексти також стали жертвою боротьби держави з незалежними ЗМІ. Поряд з інформаційними ресурсами зникли рецензії та інтерв'ю, які там публікувалися.

Книга Настасії Панкратової повертає до театрального дискурсу деякі тексти, до яких у Білорусі був заблокований вільний доступ — з різним ступенем успіху. Вона містить вибрані статті, які публікувалися як у державних ЗМІ, так і на незалежних ресурсах. Це допомагає відновити багато подій та імен, які вплинули на розвиток театрального мистецтва в Білорусі. Після 2020 року системна робота вітчизняних театральних критиків була порушена, що чітко видно на прикладі цієї книги, де аналітичні матеріали останніх п'яти років частіше є узагальненнями за дванадцять місяців або підсумками великих фестивалів.

Книга допомагає зафіксувати актуальний момент в історії театру, заповнює прогалини, що з'явилися після подій 2020 року, відновлює фрагменти як біографій окремих театральних діячів, так і театральних процесів, що вирували в професійному середовищі ще кілька років тому.