«Всевишній» (1948) — наймасштабніший і водночас загадковий твір одного з найбільших мислителів ХХ століття Моріса Бланшо (1907–2003).

У цьому останньому романі (надалі він відмовився від великої форми на користь більш стиснутих умозрітельних повістей) критики схильні вбачати найрізноманітніші філософські теми: кінець історії та перемогу Абсолютного знання, смерть Бога, екзистенційну занепокоєність Dasein’а, смерть як гарантію літературного слова. Літературні парадигми включають політичний памфлет, апокаліптичну дистопію та кафкіанську притчу. Однак усі ці побудови, що тривають до сьогодні, очевидно, є лише редукціями принципово нерозкладного на умозрітельні конструкти тексту.

Неочікувану актуальність роману, написаному на хвилі потрясінь, викликаних Другою світовою війною, надає той факт, що дія в ньому розгортається на тлі соціальних катаклізмів, спровокованих у ідеально стабільній тоталітарній державі жахливою епідемією, яку ми сьогодні назвали б пандемією.

Видання здійснено в рамках програми сприяння видавничій справі «Пушкін» Французького інституту при Посольстві Франції в Росії та за сприяння Національного центру книги (Centre National du Livre).

«Якщо я написав деякі книги, то лише тому, що сподівався покласти книгами всьому цьому край. Якщо написав романи, то вони народилися в ту мить, коли слова почали відступати перед істиною». Моріс Бланшо

«Увійти в прозу Бланшо — значить вступити в ненадійний світ, який відстоює свою свободу від комфорту і мертвої звички мімезису». Гілберт Соррентино