Коли я тільки-но увійшов на територію психіатричного відділення, мене приголомшив крик. Крик. «Дурдом!» — це начальниця так відповідала на всі дзвінки.

З цієї досить екзотичної точки зору він дуже відверто розповідає про те, як влаштовано російську в'язницю та тюремну медицину: хто і заради чого там працює; хто і як сидить; хто і керуючись якими принципами лікує; хто і чого лікується. Симулянти та оперативники, наркомани та шизофреніки, санітари та педофіли: що в буквальному розумінні відбувається в голові у всіх цих об'єднаних дуже дивним і складним місцем спільного перебування людей — починаючи з автора, який до фіналу виявляє себе чудовиськом і вирішує піти з кримінальної системи.

Репутація психіатричного відділення у закладі була неоднозначною. З одного боку, ми несли відбиток «карального органу», куди люди потрапляють не з власної волі. З іншого боку, ми нерідко полегшували життя тим, кому його полегшувати, на загальну думку, зовсім не варто.