«Вірш – це раптове натхнення, з яким треба щось робити, інакше буде погано. Детективна історія, де я маю знайти вбивцю – ідеальна форма. Математична задача для ірраціонального. Я пишу вірші, скільки себе пам’ятаю. Я писав їх школярам, ​​намагаючись якось розкрити у своїх перших білоруських словах промислові пейзажі мінських околиць, сірі під’їзди та всю тісноту тодішнього існування. Я писав їх у 90-х, коли разом зі своїми друзями-авангардистами мріяв про революцію в літературі та любив лаяти старих ретроградів. Я писав їх, коли працював над своїми романами – використовував вірші в «Собаках Європи», нарізав їх у «Білому мушку» та дарував «Дітям Аліндарки». У 2020-21 роках поезія допомогла мені висловити те, що боліло і пекло. Жах, опір, надія. У цій книзі вперше зібрані вірші різних років – про себе і про своїх. Для всіх і, як і належить віршам, ні для кого».