Багато хто сприймає Росію як країну «цифрового гулагу», що переміг: держава володіє всіма персональними даними громадян, знає, що вони роблять в інтернеті, кому телефонують і з ким спілкуються, — і використовує ці дані, щоб контролювати населення і придушувати інакодумство. Насправді ситуація цікавіша і складніша: сучасна Росія — країна кіберпанку, що переміг. Завдяки корупції та некомпетентності чиновників вільний доступ до найчутливіших даних можуть отримати далеко не лише силовики, а й корпорації, і шахраї, і журналісти, і взагалі будь-хто. За невеликі гроші або взагалі безкоштовно знайдеться все — від статистики авіаперельотів до банківських виписок, просто комусь вони потрібні, щоб вирахувати солдатів, які скоюють військові злочини в Україні, а комусь — щоб простежити за дівчиною, що сподобалася, або розробити схему здирництва.

Як колишні співробітники КДБ розробили програмне забезпечення для використання крадених баз із «Окрайки»? Як автор книги використав бази, що втекли, щоб знайти позашлюбну дочку Володимира Путіна? Як московські програмісти хотіли розробити дивовижну технологію майбутнього, а чи створили тотальну систему стеження за москвичами? Як силовики та активісти знаходять авторів анонімних телеграм-каналів? Книга одного з провідних російськомовних журналістів-розслідувачів Андрія Захарова збирає ці дивовижні історії й десятки інших в єдину розповідь, в якій можна знайти багато причин жахнутися, але можна виявити і надію: незважаючи на те, що держава роками намагається поставити ринок даних під свій повний контроль, росіяни цьому неспроможні.

‍