Володимир Сорокін написав нову притчу — дику, чарівну та безжальну. У романі «Казка» оживає похмура постапокаліптична Росія, де сміттєві поля стають територією надії, а подорож сміттєзвалищем — шляхом сакрального перетворення. Світ після катастрофи казково безглуздий, але з його паноптикуму проростають вічні смисли: смерть і відродження, віра та розпач, тлін та нова утопія. Сорокін проводить читача крізь абсурд, що очищає: від жахливої ​​прози тліну до проблисків благодаті. «Казка» — новий епос про російську свідомість: порочну і світлу, принижену і мріючу. Автор знову конструює майбутнє як алегоричний жах, але й дає читачеві шанс — страшний, але єдино можливий.