Друга книга бесід художника Вадима Захарова з філологом та співавтором багатьох проектів Марією Порудоминською присвячена численним співавторствам Вадима з відомими московськими концептуальними художниками Ігорем Лутцем, Віктором Скерсісом, Надією Столповською, Юрієм Альбертом, Сергієм Ануфрієвим Юрієм Лейдерманом, Іваном Чуйковим та Сабіною Хенсген з 1978 по 2009 рік. Також у книзі розповідається про співпрацю з композитором Іваном Соколовим (1997–1998, 2006–2007) та досвід роботи з німецьким художником Нікласом Нічкою (2010–2016).

Суть і зміст цього видання – показати безмежний потік експериментів у мистецтві, які часто здійснювалися паралельно, інколи ж усупереч основний творчої діяльності Захарова, описаної у першій книзі – «Художник повинен думати!». Без цих експериментів, незалежно від того, чи вдалися вони чи ні, складно уявити собі повноцінну творчість. Співавторство – метод виходу з авторського глухого кута, відхилення убік від накатаної дороги. У цій книзі ми намагаємося говорити про виживання поняття «свобода» у творчих лабораторіях. На думку Вадима Захарова, співавторство – найдемократичніший творчий метод, який тільки можна собі уявити. У ньому є набагато ширша палітра для творчості, ніж у замкнених він практиках. АЛЕ! Співавторство як сильний наркотик може призвести і до госпіталізації.