Урал - найіндустріалізованіша зона планети Земля. Тотальна індустріалізація регіону розпочалася з реформ Петра I, а за Катерини II завдяки Уралу Російська імперія вийшла світові промислові лідери. У вітчизняній історії таке трапилося лише один раз — наприкінці XVIII ст. На той час на Уралі було побудовано понад дві сотні гірських заводів.

Досягти такого видатного результату російської влади вдалося вельми специфічними методами. Національна промисловість, приватна та казенна, була виведена з-під законів імперії та організована як держава в державі. На Уралі була побудована держава гірничих заводів зі своїм законодавством та своїм судом, зі своєю бюрократичною ієрархією та своїм адміністративним поділом, зі своєю столицею – «ідеальним містом» Єкатеринбургом.

«Для освоєння кожного регіону визначають свій найефективніший тип господарства. Наприклад, на Російській Півночі – промислові артілі, а на російській півдні – козацькі станиці. У центрі Росії – селянські громади. Урал найефективніше освоюється промисловістю — гірськими заводами. Тип освоєння диктує характер соціуму. А соціум визначає головну цінність, якою самореалізується людина.»

Держава гірничих заводів породила новий та небувалий культурний феномен, який у ХХ столітті соціологами було названо «гірничозаводською цивілізацією». Це варіант російського світу, але з особливою системою цінностей, з особливою міфологією, з культурними героями. А російська гірничозаводська ідентичність, вона ж уральська ідентичність, виявилася еталоном індустріалізму.

В епоху, коли глобалізація переформатує світ на постіндустріальне суспільство споживання, дуже важливо усвідомити, яким же було індустріальне суспільство творення — особливо у його зразковому та вітчизняному зводі.

«Навіть у промисловості Строганова ідеологічно були похідними від аграрного світу, ідеал бачили в громаді. А Демидови, хай і обтяжені пережитками селянського світопорядку, все одно були вже буржуазією.