Оповідання Джонатана Літтелла, вперше опубліковані видавництвом Fata Morgana, — це не стільки зразки короткої прози автора знаменитого роману «Благоволительки», за який він у 2006 році отримав Гонкурівську премію, скільки черговий плід його досліджень трансгресивної реальності.

Очевидно, не бажаючи прив'язувати себе до конкретного медіа, Літтелл фіксує цю реальність то в журналістських репортажах, то в художній прозі, то в документальному кіно. Ця реальність завжди пронизана насильством. Але якщо «Благоволительки» зосереджуються на насильстві в промислових масштабах і залишають на периферії інтимне життя, то в оповіданнях Літтелла фокус зміщується саме на останнє.

Стиль цих оповідань то майже документальний, то вкрай особистий, уникає всього зайвого, прагнучи втілити слово. Ті самі образи і мотиви повторюються в різних комбінаціях, сплітаючись у свого роду візерунок, утворений коливаннями інтенсивності, що наближає наратив до музики. Сам автор називає свої оповідання «етюдами» в музичному сенсі, тобто вправами, що допомагають оволодіти прийомом.