Романи «Шлях Бро», «Льод» та «23 000», написані у першій половині 2000-х, пов'язані динамічним сюжетом та повною мірою демонструють фірмові риси сорокинської прози – карнавальність, уречевлення метафори, деконструкцію жанру. Але водночас письменник серйозно розмірковує про природу ідеї обраності та її приреченості, про витоки трагедій XX століття, про те, у чому справжня сила та слабкість людини.

Світова і російська історія постають у різкому і несподіваному авторському трактуванні, не менш захоплюючому, ніж «крижана» версія падіння Тунгуського метеорита.