Пропонована до уваги читача книга по-новому розповідає історію розвитку пам'яті про Другу світову війну у Литві. Наголошуючи на історії музеїв, меморіалів та військових пам'яток, Катерина Махотіна виявляє різних акторів, практики спогади та історичні дискурси з перших днів війни до 2013 р. Доля Литви під час німецької окупації унікальна: тут німецьке командування одразу почало проводити політику масового знищення. Цей досвід було не позначитися на конфліктності у розвитку культурної пам'яті про війну у Радянській Литві. Після перебудови та повернення державного суверенітету Литви у 1990 р. центральне місце у публічній репрезентації отримала «пережита історія» і насамперед досвід жертв сталінізму. Водночас увага отримала тема Голокосту та подолання замовчування кількості його жертв та посібників. Аналізуючи архівні джерела та музейні виставки, автор показує, що дискурси пам'яті у Литві різноманітні та характеризуються постійними змінами та заломленнями. Сьогодні різні «альтернативні спогади» у самій Литві, а також глобальний дискурс пам'яті про Голокост кидають виклик державній політиці національної самовіктимізації.