«Самотності немає, чекайте» — роман-сузір'я про матір, дитинство, дорослішання, патріархат і неможливість самотності. В етюдах про пізньорадянське та пострадянське життя автогероїня розмірковує про вимушену емансипацію жінок із робітничо-селянських сімей, які біжать із сіл до Москви. Як і її подруги, мати Каті не усвідомлює тиску патріархального устрою і не прагне протистояти йому, не мріє про освіту і кар'єру, але хоче вирватися з бідності і тісноти, створити іншу, благополучну сім'ю за звичними лекалами. Неостаточне відділення стає спільною долею матері та доньки: перша постійно повертається до села до батьків та лісу, другу обставину знову і знову відкидають туди, де для неї вже немає місця. Розмірковуючи про прагнення й неможливість від'єднатися від людей та ідей, які тягнуть на дно, автогероїня усвідомлює себе неприкаяним плодом, що далеко покотився від яблуні у професійному плані, в особистому, що застряг серед материнського коріння.