Жан-Жак Шуль - лауреат "Гонкуров", чоловік Інгрід Кавен, приятель Сен-Лорана - почав писати цей роман, щоб осмислити дивну пропозицію, що надійшла від Рауля Руїса: знятися в рімейку фільму "Руки Орлака" в ролі божевільного доктора Гоголя.

Замість зйомок Шуль пускається в плавання хвилями своєї пам'яті, де мерехтять вогники літератури і кінематографа: вештається по нічному Парижу з Джармушем; пиячить у Римі 80-х з продюсером Рассамом; вчиться тримати цигарку у Фассбіндера; оплакує друга юності Жана Есташа; переслідує дух Талейрана і розчиняється у персонажах Шекспіра, Пруста, Жида, Батая та Етьєна Дао.

«Що побачив Рауль? Що в моєму зовнішньому вигляді могло споріднити мене з страшним чином із фантастичного кіно? Припускаю, що, коли холодними зимовими вечорами я один, накульгуючи, виписую плавні зигзаги у своєму довгому чорному пальті від Ямамото (не зважився ні зробити операцію від артрозу, ні підшити поділ) і у великих темних окулярах, що проходить повз сімейство може неправильно зрозуміти, впа. пальто, як у мене моментально додається боязкості. Потім я подумав, що Рауль міг бачити номер Liberation тижневої давнини: для ілюстрації до мого інтерв'ю-репортажу про Джима Джармуша мене сфотографували з ним на порожньому мосту Бір-Хакейм, ми там як два втікачі злочинці, ніч, лише вдалині, на західній, поблиску. нагадуємо двох персонажів із наукової фантастики – у нього завжди насторожена поза, сріблясте волосся, обличчя мутанта, а в мене широкі темні окуляри, на знімку навколо обличчя утворився великий білий ореол і все виглядає так, ніби за нами женуть…»