Заха Хадід була революційною архітекторкою, яка протягом багатьох років майже нічого не будувала, незважаючи на схвальні відгуки критиків. Дехто навіть казав, що її сміливі, футуристичні проекти неможливо звести.

В останні роки свого життя сміливі бачення Хадід стали реальністю, привнісши унікальну нову архітектурну мову в такі різноманітні міста та споруди, як Центр сучасного мистецтва Розенталя в Цинциннаті, який газета The New York Times назвала «найважливішою новою будівлею в Америці з часів Холодної війни»; музей MAXXI в Римі; оперний театр Гуанчжоу в Китаї; та водний центр Олімпіади 2012 року в Лондоні.

На момент своєї несподіваної смерті в 2016 році Хадід міцно утвердилася серед еліти світової архітектури, визнана першою жінкою, яка отримала Прітцкерівську премію з архітектури та Королівську золоту медаль RIBA, але перш за все як авторка нових форм, перша велика архітекторка 2000-х років.

Від її ранніх гострокутних будівель до пізнішої більш плавної архітектури, яка робила підлоги, стелі, стіни та меблі частиною загального дизайну, цей важливий вступ представляє ключові приклади новаторської практики Хадід. Вона була художницею, а також архітекторкою, яка боролася за те, щоб порушити старі правила та створила свій власний всесвіт 21-го століття.