Після того, як Егон Шиле (1890–1918) звільнився з тіні свого наставника та взірця для наслідування Густава Клімта, у нього було лише десять років, щоб вписати свій фірмовий стиль в аннали сучасності, перш ніж іспанський грип забрав його життя. Будучи вундеркіндом, цілком усвідомлюючи власний геній, та пристрасним провокатором, це не виявилося надто великим викликом.

Його виснажені, перевантажені фігури, екстремальне зображення сексуальності та автопортрети, на яких він зображував себе з виснаженим виразом обличчя, що межував між блиском та божевіллям, не мали жодної декоративної якості гімнів Клімта коханню, сексуальності та прагнення відданості. Натомість роботи Шиле говорили про жорстоку чесність, яка порушила та безповоротно змінила віденське суспільство.

Хоча його роботи пізніше були названі «дегенеративними» та на деякий час майже зовсім забутими, вони вплинули на покоління художників — від Гюнтера Бруса та Френсіса Бекона до Трейсі Емін. Сьогодні його тоді незрозумілі твори продовжують продаватися за непомірні ціни на міжнародному мистецькому ринку.