Віра Миколаївна Маркова (1907–1995) відома передусім як філолог-японіст, дослідниця японської літератури, видатний перекладач з японської (Сей Сьонаґон, Мацуо Басьо, Акутаґава Рюноске та ін.) і з англійської (Емілі Дікінсон) мов. Але все своє життя Віра Маркова писала вірші і ніколи їх не друкувала. Перші їх публікації з'явилися в «Новому світі» на заході радянської влади, у 1989 році, коли авторці було вісімдесят два роки, а перша і єдина прижиттєва збірка — «Місяць сходить двічі» — у 1992 році, коли їй було вісімдесят п'ять.

Вірші Маркової написані поза сучасною їй радянською поезією. Вони говорять іншою мовою, належать до паралельного — потаємного, глибинного — пласту російської літературної історії XX століття, який продовжує відкриватися і сьогодні. Вплив перекладацької роботи на власні вірші Маркової можна назвати звільняючим: переклади розширювали і діапазон інтонацій, і горизонти бачення.

Вступна стаття Ольги Седакової. Післямова Ольги Балла-Гертман.

До книги входять вибрані переклади Емілі Дікінсон і Басьо, автобіографія авторки, спогади про неї.

«Віра Маркова (за її власним зізнанням) писала, не думаючи про публікації. Вона їх не хотіла. Ймовірно, не надто багатьох вона знайомила зі своїми віршами: у самвидавських списках цих віршів також не знали. Тепер перед читачем може відкритися цей великий усамітнений світ. (...) Це зовсім інший світ, зовсім інший вірш, інша зосередженість, інший досвід». Ольга Седакова