Через десять років після розлучення батьків дочка зустрічає батька-далекобійника і їде з ним по центральній Росії та південних регіонах. «Степ» — новий роман Оксани Васякіної, що складає дилогію разом із дебютною «Раною». Перша книга — про прощання дочки з померлою матір’ю, друга — про стосунки з батьком.

Повертаючись думками в кабіну вантажівки, що мчить через степ, героїня розмірковує про чоловіків, чия молодість припала на 1980–1990-ті роки, про хвороби, від яких багато хто з них мовчки помирає. Вона думає про те, як час видихнув батька, залишивши на холодному вітрі майбутнього, про Росію, яка не знає, що робити зі своєю історією. Оксана Васякіна — письменниця, лауреатка премій «Ліцей» (2019) та «НОС» (2021).

Це дуже особиста книга, але про особисте тут говориться мовою епосу, первозданних елементів і стихій. Сором, СНІД, смерть, степ. Це книга про світ, який прийнято називати пострадянським, але він побачений без жодної романтизації та ностальгії, як світ безглуздої жорстокості і болю. Російський, вічний, чоловічий. Це книга про час, що проходить і не відпускає, відкидає тебе і живе всередині, ти з нього складаєшся. Це ніжна і страшна книга — про батька, про любов, про страждання, про Росію, і десь на глибині все це одне і те ж.

Юрій Саприкін

Степ — це дно моря, але вода пішла, залишилася сіль і простір. Жорстка руда трава приходить туди, де раніше було інше життя. Як називається прокляття, при якому близькість, навіть спроба близькості, неможлива? У цій книзі не вистачає повітря. Васякіна пише простір, з якого виключено любов, — і воно чудовиськи впізнаване.

Олена Костюченко